Національна стратегія безбар’єрності у процесах відновлення України

Повномасштабна війна значно загострила вже наявні проблеми бар’єрів та створила нові виклики для всіх суспільних груп України. Руйнування критичної інфраструктури, вимушене полишення дому для великої кількості людей, погіршення економічної ситуації та постійні безпекові загрози суттєво ускладнили доступ до базових послуг для сотень тисяч громадян.

        Фізична безбар’єрність простору, транспорту та інфраструктури потребує особливої уваги, зокрема враховуючи завдання з відновлення після війни. Адаптація існуючих міських просторів і укриттів, створення безбар’єрних маршрутів та забезпечення доступності транспорту для маломобільних груп є ключовими напрямами роботи.

        Економічна безбар’єрність потребує розробки ефективних механізмів для активізації професійного навчання і працевлаштування фахівців, які мають інвалідність, та розвитку їхніх підприємницьких ініціатив. Увагу слід приділити також підвищенню спроможності бізнесів і публічного сектору працевлаштовувати спеціалістів з інвалідністю та створювати належні умови праці, змінювати робочі простори та проводити навчання колективів. Крім того, важливо переглянути соціальні виплати, чи вони відповідають реальним потребам різних суспільних груп.

        Освітня безбар’єрність має розвиватися шляхом розширення доступу до інклюзивної освіти та створення умов для навчання впродовж життя. Окремої уваги потребує питання доступності дошкільної освіти для дітей з особливими освітніми потребами, що дозволить зменшити бар’єри на етапі раннього розвитку. А також створення можливостей для навчання молоді з інвалідністю в центрах професійної освіти.

Цифрова безбар’єрність передбачає забезпечення доступу до публічних послуг в електронному вигляді, впровадження програм підвищення цифрової грамотності серед людей старшого віку і людей з інвалідністю. А також доступності цифрових послуг у віддалених сільських громадах. Пріоритетом інформаційної безбар’єрності має бути забезпечення доступності офіційної, публічної інформації, публікацій та контенту в медіа у різних форматах відповідно до потреб людини.

Суспільна та громадянська безбар’єрність має бути зосереджена на покращенні якості захисту прав і свобод маломобільних суспільних груп, їхньої інтеграції в громаду, відкриття для них можливості самостійно озвучувати свої потреби, захищати інтереси, впливати на формування порядку денного та ухвалення рішень на локальному та загальнонаціональному рівні. Доступність послуг охорони здоров’я та реабілітації має забезпечуватися на рівні громади.

Необхідно розвивати програми раннього втручання для дітей з порушеннями розвитку, створювати комплексну систему психологічної підтримки для різних суспільних груп, включаючи ветеранів, людей з інвалідністю, дітей і батьків та людей старшого віку. Під час евакуації з небезпечних районів багато людей старшого віку і людей з інвалідністю потрапляють в інституції, тому треба розвивати альтернативні формати підтримки і догляду людей, які цього потребують — оселі підтриманого проживання, невеликі будинки догляду.

Забезпечення комплексної підтримки ветеранів та ветеранок з інвалідністю та стійкими порушеннями функціонування і життєдіяльності потребує особливої уваги. Необхідним є перехід від системи пільг до системи послуг, що забезпечуватиме повернення у цивільне життя. Критично важливим є забезпечення доступу до якісних послуг охорони здоров’я за місцем проживання, включаючи фізичну реабілітацію, психологічну допомогу, протезування та забезпечення допоміжними засобами реабілітації. Для підтримки фізичного стану, витривалості, емоційної стійкості важливим також є розвиток адаптивного спорту в громадах.

Пріоритетним завданням є створення умов для професійної самореалізації ветеранів, включаючи програми працевлаштування з адаптацією робочого місця, можливості для навчання та перекваліфікації, підтримку підприємницьких ініціатив, навчання керування автомобілем. А для того, щоб організувати надання всіх цих послуг потрібен розвиток мережі фахівців із супроводу ветеранів.

Розвиток спроможності громад є ключовою умовою для успішної реалізації політики безбар’єрності. Це включає посилення інституційної спроможності у наданні різних публічних послуг, створення механізмів координації між різними надавачами та належну підготовку персоналу, що працює з людьми. Реалізація цих завдань потребує комплексного підходу та тісної координації зусиль усіх заінтересованих сторін: державних органів, органів місцевого самоврядування, організацій громадянського суспільства, бізнесу, галузевих експертів, а також залучення міжнародних партнерів та експертизи. Необхідно передбачити чіткі механізми фінансування та розподілу відповідальності за виконання кожного компоненту Національної стратегії створення безбар’єрного простору в Україні, враховуючи регіональні особливості та потреби як громад, що постраждали внаслідок війни так і тилових громад.

Врахування потреб усіх цільових груп Національної стратегії безбар’єрності у процесах відновлення України сприятиме створенню більш стійкого та демократичного суспільства, де кожна людина матиме можливості для самореалізації та повноцінної участі у суспільному житті.